|
Законодавством встановлено низку положень, що за
змістом є обмеженнями та заборонами певних видів поведінки посадових осіб, а
за своїм призначенням це – засоби
запобігання корупції. Необхідно такі положення знати, розуміти та дотримуватись
у своїй повсякденній діяльності. Крім того, законодавство встановлює низку
вимог та процедур, спрямованих на запобігання корупції. Усі ці інструменти
становлять комплекс антикорупційних механізмів, які виступають «бар’єрами»
на шляху вчинення корупційних правопорушень.
Використання посадового становища не може
відбуватись всупереч публічним інтересам задля особистої вигоди.
Статтею 6 Закону України «Про засади запобігання і
протидії корупції» встановлено низку обмежень щодо використання суб’єктами відповідальності за корупційні
правопорушення свого службового становища.
Такі обмеження поширюються на чітко визначене
законом колом осіб:
1) особи, уповноважені на виконання функцій
держави або місцевого самоврядування;
2) особи, які для цілей антикорупційного
законодавства прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого
самоврядування;
3) особи, які постійно або тимчасово
обіймають посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи
адміністративно-господарських обов’язків, або спеціально уповноважені на виконання таких обов’язків у юридичних
особах приватного права незалежно від
організаційно-правової форми, відповідно до закону.
Види обмежень та заборон. Законодавство містить не лише загальну заборону
неправомірного використання службового становища, але й перелік форм
(різновидів) неналежної поведінки. Хоча вказаний перелік не є вичерпним, він
фактично охоплює всі основні типи ситуацій, з якими можна зіткнутись на
практиці. Вказаним особам забороняється
використовувати свої службові повноваження та пов’язані з цим можливості
з метою одержання неправомірної вигоди або у зв’язку з прийняттям обіцянки/
пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб, у тому числі:
1)
неправомірно
сприяти фізичним або юридичним особам у здійсненні ними
господарської діяльності, одержанні субсидій,
субвенцій, дотацій, кредитів, пільг, укладанні контрактів ( у тому числі на
закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти);
2)
неправомірно
сприяти призначенню на посаду особи;
3)
неправомірно
втручатися в діяльність органів державної влади, органів місцевого
самоврядування або посадових осіб;
4)
неправомірно
надавати перевагу фізичним або юридичним особам у зв’язку з
підготовкою проектів, виданням нормативно -
правових актів та прийняттям рішень,
затвердженням (погодженням) висновків.
Для розуміння вказаних положень важливо
визначитись у тому, як співвідносяться
поняття
правомірність та неправомірність дій. Правозастосовча практика єдиним критерієм для такої оцінки визнає
відповідність дій посадових осіб вимогам
законів або іншим нормативно-правовим актам.
Тобто рекомендованим є підхід, згідно з яким під поняттям
правомірні дії слід розуміти дії
посадових осіб, що відповідають вимогам законів та інших нормативно –
правових актів. У свою чергу неправомірними діями посадових осіб є порушення
ними вимог законодавства під час виконання своїх службових обов’язків.
| 